1.

Проблеми у галузі природно-заповідної справи та шляхи їх вирішення

    Більшість проблем у галузі заповідної справи тісно пов’язані із загальними проблемами охорони довкілля та економічною ситуацією в державі.

    Основними проблемами в галузі заповідної справи в області є наступні.

    Низький відсоток заповіданості території області, що становить лише 2,23 % від площі області. За період 2001-2007 рр. відсоток заповіданості збільшився лише на 0,17 %, а саме – з 2,06 % до 2,23 %. Для порівняння відсоток земель природно-заповідного фонду в Херсонській області, за станом на сьогодні, становить 6,5 %, Одеській - 3,1%. Частка земель природно-заповідного фонду більшості країн Європи становить від 10 до 25 %, території України - 4,65 %. За підрахунками вчених, для збереження степових екосистем та підтримки екологічного балансу в степових регіонах відсоток заповідності повинен становити приблизно 8-10 % від площі регіону, в залежності від рівня фонового антропогенного навантаження.

    Більшість меж територій та об’єктів ПЗФ не винесені в натуру (на місцевість). При встановлені меж об’єктів ПЗФ спостерігається відмова деяких власників та користувачів земельних ділянок погоджувати проекти землеустрою з організації та встановлення меж об’єктів природно-заповідного фонду, що ускладнює та затягує процедуру встановлення меж заповідних об’єктів.

      На переважну більшість об’єктів ПЗФ відсутня земельно-кадастрова документація. В державній статистичній звітності з кількісного обліку земель (форми 6-зем) землі, яким надано статус об’єктів ПЗФ, без вилучення їх у землекористувачів, окремо не обліковуються. Землі не переведені до категорії природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення.

    Необхідним є проведення інвентаризації об’єктів ПЗФ, в першу чергу, що не мають спеціальних адміністрацій (дирекцій), моніторингу їх стану з метою запобігання негативних змін та порушень природоохоронного законодавства, оновлення даних про їх природоохоронну цінність. Інвентаризацію проведено лише на площі, що становить 41 % від території області, а саме: в Баштанському, Миколаївському, Жовтневому, Березанському, Очаківському, Березнегуватському, Новоодеському, частково Снігурівському районах. Роботи з інвентаризації необхідно провести на решті території області із залученням людей, які брали участь у створенні заповідних об’єктів, проте недостатня кількість цільових коштів не дозволяє провести зазначені роботи у повному обсязі.

    Внаслідок земельної реформи відбувається роздержавлення та приватизація земель запасу та земель колишніх колгоспів. Але значна частина об’єктів ПЗФ створена на таких землях і на сьогодні знаходиться під загрозою розпаювання для ведення виробничої діяльності без врахування їх статусу та природоохоронної цінності.

    На більшості територій ПЗФ не встановлено інформаційні та охоронно-межові знаки.

    Фіксуються випадки порушень природоохоронного законодавства на заповідних територіях – самовільна забудова, створення стихійних звалищ, видобуток будівельних матеріалів (піску, глини), введення в експлуатацію промислових підприємств за рахунок земель зі складу природно-заповідного фонду.

    Майже усі ці недоліки обумовлені вкрай недостатнім кадровим та матеріально-технічним забезпеченням напрямку заповідної справи. Це не дозволяє охопити належною увагою усі 135 об’єктів природно-заповідного фонду, водно-болотні угіддя міжнародного значення, а також розширювати заповідний фонд необхідними темпами. 

2.

Заповідна справа має безліч невирішених проблем. У першу чергу це стосується вдосконалення законодавчої бази, що має відношення до природно-заповідного фонду[2]. Фахівцями в області заповідної справи порушуються питання про посилення охоронного режиму природних заповідників в напрямку концепції абсолютної заповідності, а також національних природних парків, біосферних заповідників та інших об'єктів природно-заповідного фонду. На жаль, через недосконалість природоохоронного законодавства багато природних заповідників, не кажучи вже про інші об'єкти природно-заповідного фонду, існують лише на папері[2][3]. Ряд заповідників і національних парків перетворено на зразкові колгоспи, лісгоспи, рибгосподарства, мисливські господарства і розважальні комплекси[2][4][3][5].

Істотну шкоду заповідній справі в Україні завдає екологічний туризм та ідеологія комерційного використання природних ресурсів природних заповідників та інших об'єктів природно-заповідного фонду[2] [6] [4][3][5]. Деякі фахівці вважають, що подальше перетворення об'єктів природно-заповідного фонду може призвести до повторення трагедії 1951 р., коли, за вказівкою Сталіна в СРСР, і в тому числі в Україні, було закрито близько 100 заповідників[2][7]. Істотною проблемою заповідної справи в Україні є недостатнє фінансування державою заповідників і національних парків, а також відсутність державної системи підготовки кадрів для заповідників та національних парків, в результаті чого на постах керівників об'єктів природно-заповідного фонду часто опиняються люди, які не мають необхідної освіти[2].

Ще однією проблемою є підпорядкованість заповідників і національних парків різним відомствам, частина з яких не має жодного відношення до охорони природи, наприклад, Державному управлінню справами Президента України[2]. Застарілою проблемою є практика проведення регуляційних заходів у природних заповідниках — санітарних рубок лісу, сінокосіння, регулювання чисельності окремих видів тварин, що призводить до втрати якості інформаційного ресурсу природних заповідників і еко логічного збитку заповідним екосистемам